Країни Центральної та Східної Європи

1772 р. Проект був складовою його загального плану створення унітарної Польщі, яка б механічно поглинула Західну Україну й Західну Білорусію. У цьому він розходився з Ю. Пілсудським, який схилявся до конфедеративної держави.

Проте східні кордони Польщі виявилися для учасників конференції справою не першої ваги - у березні 1919 р. створена конференцією комісія у польських справах, очолювана французьким дипломатом Мартіном Камбоном, запропонувала спочатку розглянути проблему західних кордонів. Найзапекліша боротьба розгорнулася довкола лінії польсько-німецького кордону. Д. Ллойд Джордж не погоджувався на значне розширення території Польщі за рахунок Німеччини й на передання полякаєм. Гданська (Данциґа).

Його підтримав і американський президент. У підсумку з чотирьох проектів щодо Гданська на початку квітня було прийнято найменш вигідний для поляків. Гданськ проголошувався Вільним містом під мандатом Ліги Націй в межах польських митних кордонів. Ні протести польської делегації, ні запальна промова Р. Дмовського справі не зарадили.

Ігноруючи погрози німців завдати удару по Варшаві, конференція відокремила від Німеччини на користь Польщі район Познані й частину Західної Пруссії, що відкрило полякам вихід до Балтійського моря. 1921 р. у Верхній Сілезії було проведено плебісцит (опитування населення), під час якого більшість її жителів висловилися за приналежність до Німеччини. У відповідь розпочалося повстання польського населення, й для припинення конфлікту між поляками і німцями Ліга Націй передала південну частину Верхньої Сілезії Польщі, а решту ²/₃ території - Німеччині. Сілезький район Цешина з переважаючим польським населенням відійшов до Чехо-Словаччини.

Конференція висловилася за те, щоб східними кордонами Польщі стали етнічні польські кордони по р. Буг. Питання про приналежність Східної Галичини на Паризькій конференції вирішене не було. 8 грудня 1919 р. Рада послів Антанти прийняла декларацію «Про тимчасовий східний кордон Польщі», але його лінія була визначена лише в 1920 р. на конференції у м. Спа й названа на честь міністра закордонних справ Великої Британії Дж. Керзона «лінією Керзона» (вона проходила по лінії Гродно - Яловка - Немирів - Брест-Литовськ - Дорогохуськ - Устилуг, східніше Грубешова через Крилув, далі західніше Рави-Руської, східніше Перемишля до Карпат).

3. Польсько-більшовицька війна 1920-1921 pp. Поль-сько-російський антагонізм розгорався з самого початку проголошення Польщею незалежності. Більшовицький декрет про «відпущення» Польщі було розцінено поляками як тактичний крок Росії, спрямований на те, щоб приспати їхню пильність. Неоголошена війна між двома країнами тривала понад рік, але тривалий час вони були заклопотані нагальнішими справами: Польща боролася проти ЗУНР і завойовувала Вільно, а більшовики поборювали білогвардійських генералів Денікіна й Кол-чака. Ю. Пілсудський, якого не полишала надія на федерацію