Країни Азії, Африки та Латинської Америки

полягає принципова відмінність країн Латинської Америки від Північної Америки. Якщо у першій визнання армії як запоруки політичного порядку й стабільності було природним явищем, то у США такий постулат не сприймався. Не мав він живильного середовища й у більшості країн Західної Європи. Партії не відігравали значної ролі у політичному житті країн, перебуваючи у затінку боротьби за владу, що точилася між елітними групами. До того ж для цих держав типовим було сильне, незалежне місцеве правління - своєрідна «автономія каудильйо». Принципи свободи слова, зборів і зібрань, незалежності преси та інші демократичні свободи, у яких кохалися Сполучені Штати, в Латинській Америці визнавалися за вторинні після таких чинників, як єдність, стабільність та авторитет держави.

Ці обставини, доповнені традиційним впливом католицької церкви, що пронизував усі пори державних структур, витворили в регіоні частково успадковану від середньовічної Іспанії, незвичну й неповторну державну модель, яку умовно можна визначити як «латиноамериканізм». Лише на межі 20—30-х pp. XX ст. у Латинській Америці почалася «демократична революція». З цього часу є підстави говорити про утвердження тут «державного капіталізму», що стало поворотним моментом латиноамериканської історії.

сування на шляху до модернізації». (Howard J. Wiarda. The Democratic Revolution in Latin America: History, Politics and U.S. Policy. - New York-London, 1990. - P. 63)

Г. Віадра, сучасний американський історик: «Настав кінець ери монополії земельної олігархії на владу й розпочався новий, складніший етап; його не можна було ще назвати демократичним, але він означав суттєве про

Старі олігархічні клани витіснялися новими силами, які опиралися на промислове виробництво, банківську справу, комерцію, зовнішні зв'язки. Впливові в цих країнах військові вже перестали бути автоматично захисниками інтересів олігархів.

Проте латиноамериканський лібералізм не зміг привести до докорінних суспільних змін. Основна маса населення як і раніше не брала участі в політичному житті; ліберальна політична традиція перепліталася з консервативною, що обумовлювало відсутність серйозних соціальних конфліктів. За приклад тут може правити революція 1910-1917 pp. у Мексиці, завершальним акордом якої стало проголошення Установчими зборами країни в лютому 1917 р. конституції, яка зі змінами і доповненнями діє в країні й нині. Цей документ відіграв непересічну роль в утвердженні ідеї демократії та парламентаризму не лише у Мексиці, айв усій Латинській Америці. Конституція проголосила широкі політичні права, рівність громадян, обмежила вплив католицької церкви тощо.

Право придбання землі чи отримання концесій визнавалося лише за громадянами Мексики та натуралізованими особами; водночас право землеволодіння іноземців суттєво обмежувалося. У зоні ж завширшки 100 км уздовж суходольних кордонів країни