Країни Азії, Африки та Латинської Америки 2. Країни й території Тропічної та Південної Африки. У Тропічній Африці Франція володіла Французькою Західною Африкою (Французьким Суданом, Сенегалом, Дагомеєю, Ніґером, Французькою Гвінеєю, Верхньою Вольтою, Мавританією, Берегом Слонової Кості), Французькою Екваторіальною Африкою - територією в Центрально-Західній Африці, яка підпала під управління Франції в 1910 р. З них потім постали нові держави: Центрально-Африканська Республіка, Ґабон, Чад, Конґо, Камерун, а також Мадагаскар. Наприклад, Камерун, який населяли близько 200 етнічних груп, у 1911 р. став колонією Німеччини, а в 1916 р. був окупований англійськими і французькими військами. Відповідно до мандата Ліги Націй, західна частина Камеруну управлялася Британією, а східна - Францією. З часом Британія включила західну частину країни до складу іншої своєї колонії - Нігерії, а Франція виокремила «свою» частину Камеруну в окрему колонію. У південній частині Африки ще в 1910 р. постав британський домініон - Південно-Африканський Союз, населення якого становили нащадки голландських переселенців - бури та місцеві чорношкірі африканці. Попри те, що свого часу у ході війни 1899 -1902 pp. проти Британії бури пізнали ціну свободи, вони, утім, здійснювали політику расової дискримінації щодо африканців, позбавляючи їх землі та виокремлюючи в закриті поселення -резервації. Така політика роздільного, окремого проживання населення однієї країни на підставі раси отримала в Південній Африці мовою африкаанс (мова бурів) назву апархейду, або апартеїду. У 1923 р. в результаті реорганізації Південно-Африкансько-го Тубільного Національного Конгресу, створеного в 1912 p., постав Африканський Національний Конгрес - організація, що добивалася більшої незалежності Союзу від Великої Британії. Африканський континент ще тривалий час залишався сировинним додатком до європейських колоніальних імперій і лише на початку 60-х pp. XX ст. розірвав пута колоніалізму.
|