Тема 6

Судан перебував під спільним англо-єгипетським «непрямим» управлінням. Суверенітет над Суданом належав Британії, а адміністрація була єгипетською. Розвиток національного руху в Єгипті неминуче порушував питання про майбутню адміністрацію Судану. У націоналістичному русі Судану існували дві головні течії. Партія Умма (магдисти*) виступала за негайне надання країні незалежності, більш помірковані націоналісти вважали за можливе добиватися незалежності поступово, через освіту населення, підготовку національної еліти тощо.

Туніс, який з середини XVI ст. був частиною Османської імперії, у 1881 р. став французьким протекторатом. Після Першої світової війни в Тунісі сформувалася націоналістична опозиція проти туніської інтелектуальної еліти, що здобула освіту у Франції. Націоналісти вимагали розширення повноважень тунісців у вирішенні їхніх справ. Від 1934 р. нова Дестурська (соціалістична) партія, отримувала дедалі більшу підтримку в боротьбі проти французького колоніального панування. Під керівництвом партії більшість алжирців схилялася до поступового здобуття незалежності.

Британські колонії

* Магдизм був релігійним і політичним рухом, заснованим у XIX ст. Мухамедом Ахмедом аль-Магді, який поставив за мету звільнення Судану від османського та єгипетського панування й створення ісламської держави.

Панно, виготовлене в 1778 р. для Лондонської центральної східноіндійської компанії. Британія приймає дарунки: від річкового бога, який символізує Ганг - води; бога Меркурія - землі Сходу, Персії - шовк та благовоння; Китаю - чай, порцеляну; Індії - дорогоцінні камені.

Починаючи з 1919 p. представники алжирської національної еліти стали отримувати французьке громадянство за умови відмови від мусульманської віри і звичаїв. Такий крок французької влади був спрямований на інтеграцію країни у французьку культуру і звичаї. Французькі колоністи дістали в Алжирі земельні наділи для ведення сільського господарства, а місцеві селяни за мінімальну плату працювали на їхніх фермах.

Ахмед Бен Белла, Президент Алжиру в 1963-1965 pp.: «У Марнії, де я провів дитинство, я не відчував так, як потім у Тлемсені, різницю між французами й алжирцями. Європейців там була лише жменька, в основному - колоністи. Було багато євреїв, але всі три громади жили в мирі». (Merle R. Ahmed Ben Bella. Le Mesnil-sur-L 'Estree. - 1965. - P. 23)