Країни Азії, Африки та Латинської Америки

загинули близько 200 євреїв, та в ході арабського повстання 1936 - 1939 pp., коли араби атакували єврейських поселенців. Араби розцінювали єврейську еміграцію до Палестини як частину стратегічного плану сіоністів досягти чисельної переваги над арабами, щоб надалі витіснити їх звідти, а сіоністську пропаганду - як вияв антиарабської позиції євреїв.

Природно, що як серед арабів, так і серед євреїв було достатньо прихильників пошуку компромісу, хоча не бракувало й тих, хто виступав з войовничих позицій.

Особливо єврейська еміграція набрала значного розмаху внаслідок вибуху нацистського антисемітизму в Німеччині й Австрії. Араби вважали небезпечною для себе діяльність таких добре організованих єврейських установ у Палестині, як «Гіста-друт» («Єврейська генеральна федерація праці»), «Сахнут» («Єврейське агентство»), «Мапай» (пізніше Ізраїльська партія праці), численних кібуц (трудових комун)¹.

Палестинська проблема на десятки років стала не лише незагоєною раною Сходу, а й проблемою міжнародної нестабільності у світі в цілому.

З рішення Всезагапьного арабського конгресу 1919 p.: «...Ми виступаємо проти єврейської іміграції до будь-якої частини країни. Ми не вважаємо, що у євреїв є права на Палестину ...Ми вимагаємо, щоб наша земля не була розділена за будь-яких умов». (История еврейского национального движения. 1914-1949. 1993, С. 52; 87 )

1  Серед перших єврейських родин, які створили в Палестині кібуци, була родина уродженки м. Києва Ґолди Меїр - майбутнього першого посла Держави Ізраїль в СРСР і першої жінки, яка стала Прем'єр-міністром Ізраїлю.