Тема 1 ![]()
3. Партійно-державна еліта. Але жоден з тоталітаристів не міг здійснювати свою політику самотужки, тому до управління залучалися нові кадри. Ці люди, наділені недоступними для інших правами і благами, складали своєрідну касту. У Німеччині та Італії основою правлячої еліти були представники середніх класів, а в СРСР - робітництва та селянства. Проте й тих, і інших ніколи не допускали до найвищих ешелонів влади, гуртуючи біля підніжжя владного Олімпу, на якому були вождь та його свита, нерідко представлена ділками з кримінальним минулим та пристосуванцями з невдах-інтелігентів. ![]()
У цьому середовищі діяли особливі писані й неписані закони, панували кругова порука й чіткий поділ на ранги. Схема підлеглості й зверхності була відпрацьована до найменших дрібниць. Навіть з того, наскільки близько стояв до диктатора партійний чиновник, можна було безпомилково визначити його ранг серед інших. Практично не існувало таких злочинів, на які не йшли такі люди задля збереження свого становища. 4. Цілковитий контроль над економікою. В усіх тоталітарних країнах міжвоєнної доби відбулося одержавлення господарства. Провідні галузі економіки втрачали самостійність у виборі форм господарювання, виробництва та збуту продукції. Це робилося, щоб досягти самозабезпечення як для внутрішньої стабільності режимів, так і для військових потреб. У СРСР більшовики під приводом боротьби з імперіалістичним оточенням замінили ринкові важелі регулювання економіки детально розробленими п'ятирічними планами; згодом таку модель перейняли й німці та італійці. За усіх негативних наслідків у най-кризовіші періоди централізоване управління економікою
|