Свідчення 4

«Заключні слова Муссоліні потонули в дикому потоці захоплених вигуків, у все зростаючому, безперервному, завиваючому скандуванні: «Ду-че! Дуче! Дуче!», в істеричному ґвалті жінок, у криках, сповнених захвату і запевнянь у вірності до гробової дошки...«Він подібний до Бога», - сказав один із «бонз», спостерігаючи, як він стоїть на балконі з олімпійською незворушністю. «Ні, він не подібний до Бога, - зауважив той, хто стояв поряд з ним. - Він і є Бог».

(Хибберт К. Бенито Муссолини.

Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. -

С. 6)

2. Культ особи «вождя» є неодмінною рисою усіх без винятку тоталітарних режимів. Він базується, насамперед, на звеличенні його персони, а разом з цим - ідеї, яку він уособлював. На це працювали цілі пропагандистські індустрії. Цілодобово населенню нав'язували образ турботливого «батька народу», який піклується не про власне благо, а лише про співвітчизників. Сотні тисяч прижиттєвих скульптурних зображень, мільйонні наклади біографій, газети, нашпиговані фотознімками вождя повинні були укорінити у свідомість людей переконання, що він є втіленням їх самих. Вождь ніколи не помилявся, володів даром провидця. Ті ж, хто мав необачність ставити це під сумнів, ставали не лише ворогом диктатора, а й кожного громадянина.

А. Гітлер з дітьми. Пропагандистське фото