Тема 2
3. Пакт Бріана-Келлога. Локарно повернув європейцям сподівання на мир. У 1926 р. Німеччину було прийнято до Ліги Націй, а в 1928 р. 65 країн підписали договір, названий за іменами його ініціаторів «пактом Бріана-Келлога», узявши на себе зобов'язання ніколи не вдаватися до війни, окрім як для «самозахисту». Для підписів була виготовлена спеціальна золота ручка, але й вона не могла усунути вад договору. Зокрема, кожна країна могла на свій лад тлумачити поняття «самозахист» й це дало привід говорити, що договір лише посилив оптимізм щодо збереження миру. У 1929 р. розміри виплати Німеччиною репарацій знову були зменшені за «планом Юнга», а наступного року війська союзників на п'ять років раніше відведеного терміну були виведені з Райнської зони. Ґ. Штреземанн і А. Бріан були, схоже, щирими у своїх надіях щодо майбутнього, але народи, які вони представляли, не завжди йшли за своїми лідерами. А. Бріан сподівався, що німці тепер задоволені й забудуть образи, а Ґ. Штреземанн сподівався, що французи й далі йтимуть на поступки. У підсумку це рано чи пізно неминуче мало зробити Вер-сальський договір непотрібним. Та надіям цих двох політиків не судилося збутися: усі поступки з боку Франції робилися нею з болем і тривогою. З кожною поступкою, зробленою французами, німці хотіли більше і більше. Ні США, ні Росія не були присутні в Локарно. Американська допомога Європі зводилася до значних позичок Німеччині, а Росія була заклопотана своїм першим п'ятирічним планом. Через відсутність у цей час на сцені європейського дипломатичного театру таких двох важливих персонажів, як Сполучені Штати й Росія, ще було зроблено прикру помилку: надто переоцінено вплив Італії на європейські справи, ніби вона й справді була сильною країною і від неї багато що залежало у збереженні миру та спокою на континенті.
|