ілюзій. На початку XX ст. у світі утвердився до певної міри романтичний погляд на тогочасне індустріальне суспільство. Вважалося, що, на відміну від бездіяльних і занепадницьких епох минулого, XX ст. плекатиме як найвищі свої цінноти виробництво та загальний добробут. Великі сподівання покладалися на те, що роль держави у світі, де запанує виробничий інтерес, буде якнайменшою, оскільки економіка розвиватиметься за законами ринку, а не волею державної бюрократії.

Ідея прогресу, яка була однією зі складових світогляду людства ще з часів Давньої Греції та Давнього Риму, з початком XX ст. зазнала нищівного удару через Першу світову війну з її воєнними катастрофами, розлад і занепад, через зниження темпів економічного розвитку і три поспіль кризи перевиробництва (1920-1921, 1929-1933, 1937-1939). Це змусило уряди прийняти закони проти сваволі монополій, про профспілки, врегулювання трудових конфліктів, соціальне страхування тощо. Це, у свою чергу, зумовило демократизацію політичної системи суспільства.

Водночас нерівномірність економічного розвитку країн і «Велика депресія» 1929-1933 pp. посилили економічне суперництво між державами. Це протистояння супроводжувалося боротьбою за ринки збуту товарів (насамперед у колоніях), загостренням міжнародних відносин, унаслідок чого утворилися ворожі один одному блоки держав, що, врешті-решт, призвело до двох світових воєн.

Упродовж міжвоєнного періоду характер цих протиріч не був незмінним: спочатку, у 20-х pp., це були протиріччя між країнами - переможницями у Першій світовій війні та державами, що зазнали у ній поразки, а у 30-х pp. головними стали вимоги Німеччини, Італії та Японії про переділ світу і встановлення вигідного для них «нового світового порядку».

Перша світова війна призвела до розпаду могутніх колись Австро-Угорської, Османської й Російської імперій та появи нових незалежних держав у Європі: Австрії, Чехо-Словаччини, Угорщини, Польщі, Югославії, Фінляндії, Латвії, Литви, Естонії тощо.