Розвиток культури

Однією з найталановитіших за всю історію кінематографу жінок-режисерів була німкеня Лені Ріфениїталь, слава до якої прийшла в 1934 р. після документального фільму про А. Гітлера «Тріумф волі». Через чотири роки на кіноекрани вийшла кінострічка про берлінську Олімпіаду «Олімпія», за яку режисер отримала «Кубок Муссоліні» - приз Венеціанського кінофестивалю. Проте в подальшому її доля склалася драматично, адже її ім'я завжди ототожнювалося з нацизмом й А. Гітлером, з яким J1. Ріфеншталь була в дружніх стосунках. Бойкот її фільмів, арешти, тюремні ув'язнення й, урешті-решт, забуття - таку високу ціну було заплачено за співпрацю з нацистським режимом.

А. Гітлер про опорядження його робочого кабінету в райхсканцелярії: «Коли це побачать дипломати, які сидітимуть переді мною, їх має охопити страх... Мармурова підлога - це най краще. Якщо вони такі вже дипломати, то нехай ступають по слизькому». (Цит. за: А. Трубайчук. Три іпостасі тоталітаризму // Нова політика. -1998. - № 4. - С. 39)

В архітектурі Італії, Німеччини та СРСР віддавалася перевага величезним помпезним будівлям, що повинні були підкреслювати могутність і вічність режиму. На місці чудових середньовічних будівель Б. Муссоліні наказував зводити «палаци фашизму», мав намір спорудити монумент Голіафу з його, дуче, обличчям. У запровадженому А. Гітлером «стилі фюрера» було відновлено палац Барлов у Мюнхені, «Народний дім», райхсканцелярію в Берліні.

У Москві за наказом Сталіна було підірвано храм Христа-Спасителя й на його місці збудовано «Будинок рад», у Києві -знищено Михайлівський та Успенський собори. На місці висаджених в повітря вибухівкою давніх храмів радянська влада за типовими проектами споруджувала партійні та державні будівлі, які навіть їхні творці не наважувалися назвати архітектурними витворами.

20-і pp. - суперництво між різними мистецькими напрямами й течіями; поява звукового кіно 1924 р. - проведення І зимових Олімпійських ігор у Франції 20-30-і pp. - панування «офіційного мистецтва» в тоталітарних країнах