Тема 1

Вимоги, висунуті «спартаківцями» 7 жовтня 1918 p.: «...Боротьба за справжню демократію не рівнозначна боротьбі за Національні збори і голосування; це турбота про справжні інтереси людей праці: особисту власність, контроль над армією і судами. Ми вимагаємо передати владу робітничим і солдатським Радам; націоналізація всієї власності і реорганізація армії, щоб нею керували звичайні солдати».

Революційні солдати і матроси біля Бранденбурзьких воріт. 1919 р.

німцями Національних зборах. Робітничі і солдатські Ради можуть виражати інтереси лише деяких, але не усіх людей...» З промови Макса Когена (спільника президента Ф. Еберта): «Люди можуть відобразити свої прагнення лише в обраних усіма

заявляли, що до скликання райхстаґу влада повинна належати Берлінській раді робітничих і солдатських депутатів.

Втративши підтримку генералів своєї армії, кайзер Вільгельм II подався до Голландії, щоб більше ніколи не повернутися на батьківщину. Формальний акт зречення він підписав лише наприкінці листопада, оскільки ще сподівався зберегти за собою прусську корону. 10 листопада скликана соціал-демократами Велика рада передала владу соціал-демократичному уряду республіки на чолі з Фрідріхом Ебертом.

В оцінці подій, про які йтиметься, історики не мають спільної думки: одні називають їх революцією, а інші -заколотом. Отож, після повалення монархії й непевності становища центрального уряду в Берліні робітничі та солдатські ради взяли під свій контроль чимало міст і містечок. Але й їхнє правління виявилося нетривким. У грудні 1918 р. у Берліні зібрався національний з'їзд рад, більшість делегатів якого були поміркованими соціалістами й підтримували ідею Ф. Еберта, що розгляд питання про владу потрібно відкласти до виборів до Національних зборів. На його думку, діяльність соціалістів у рамках закону швидше привела б країну до соціалізму, ніж протиправні дії. Але революційні соціалісти («спартаківці») не погоджувалися, заявляючи, що на виборах робітники неодмінно програють.

«Спартаківці» відмовилися скористатися шансом легально привести Німеччину до соціалізму і в січні 1919 р. їхні вожді Карл Лібкнехт і Роза Люксембург підняли в Берліні повстання проти Ф. Еберта. Не покладаючись на деморалізовану перемир'ям армію, Ф. Еберт звернувся по допомогу до «Вільних корпусів», які