Міжнародні відносини

3. Англо-франко-радянські переговори 1939 р. Крах Чехо-Словаччиии спонукав Лондон і Париж до активної протидії нацистській агресії. Учорашній «миротворець» Н. Чембер-лен від імені британського уряду надав односторонні гарантії безпеки потенційним жертвам А. Гітлера: Польщі, Румунії, Греції та Туреччині. До цих гарантій приєдналася й Франція.

На думку військових експертів, СРСР опинився у дуже зручній ситуації - майже по всьому західному кордону він виявився захищеним від Німеччини своєрідним «санітарним кордоном» з країн, які отримали англо-французькі гарантії безпеки. Лондон і Париж, навпаки, тепер наражалися на небезпеку втягування у воєнний конфлікт у разі німецького вторгнення на територію Польщі або Румунії й їхні надії на примирення з Гітлером було поховано.

Для створення системи колективної безпеки в Європі залишилося лише залучити до неї Радянський Союз. Але якщо раніше Й. Сталін схиляв Захід до створення такої системи, то тепер він не квапився. На пропозицію Заходу гарантувати безпеку сусідніх країн радянське керівництво відповіло, що СРСР зробить це, але за умови, що йому буде надано право вводити на територію цих країн війська навіть у мирний час у разі виникнення загрози «непрямої агресії» для них. Захід же вважав, що це означало б приректи на радянську окупацію сусідні з СРСР Польщу, Румунію, Прибалтику, Фінляндію.

Так само як і західні держави, СРСР одночасно вів переговори з обома сторонами. Ймовірно, Й. Сталін уже тоді вирішив стати на сторону того, хто запропонує вигідніші умови. Як зізнавався пізніше А. Гітлер, два вчинки Й. Сталіна стали для Німеччини сигналом до того, що радянське керівництво зневірилося в можливості укладення союзу з Англією та Францією й готове до порозуміння з Німеччиною. Першим таким сигналом був виступ Й. Сталіна на XVIII з'їзді ВКП(б) у березні 1939 p., в якому він застеріг «паліїв війни» (під ними він мав на увазі західні демократії), щоб вони полишили сподівання «тягати каштани з багаття» руками СРСР, а другим - усунення у травні 1939 р. з посади наркома закордонних справ М. Литвинова, з ім'ям якого на Заході пов'язували надію на створення системи колективної безпеки, й призначення на цю посаду В. Молотова.

Політичні переговори між СРСР, Великою Британією та Францією тривали з 8 травня до 2 серпня 1939 р. і завершилися безрезультатно, оскільки СРСР наполегливо вимагав надати йому одностороннє право на поширення радянських «гарантій» на країни Балтії в разі «непрямої агресії» проти них. Ще до закінчення політичних переговорів розпочалася підготовка до переговорів військових делегацій трьох країн. Об'єднана англо-французька військова делегація прибула до Москви 11 серпня 1939 р. Англійську делегацію очолював головний ад'ютант короля з морських справ адмірал Р. Дракс, французьку - генерал армії Ж. Думенк. а радянську - маршал К. Ворошилов.