Країни Азії, Африки та Латинської Америки

М. Ґанді: «Річ не в тім, що ми не знали, як винайти машини, але наші предки розуміли, що якщо ми винайдемо їх, то станемо рабами... Після тривалих роздумів ми вирішили, що ми

повинні трудитися лише за допомогою самих тільки рук і ніг». (Gandhi Mahatma. The Collected Works. Ahmedabad,1963. -Volumto. - P. 57)

«соляний марш» (березень-квітень 1930 p.), відомий як друга сатьяграха. У відповідь на відмову Британії надати Індії статус домініону, М. Ґанді як привід до кампанії непокори обрав ненависний індійцям соляний податок. Британська колоніальна влада закріпила за собою монопольне право на виробництво солі в Індії, а споживання солі індійцями обкладалося високим податком. Найменші порушення встановленого порядку каралися.

61-річний М. Ґанді з 78 своїми соратниками розпочав 240-мильний марш від Делі до р. Сабарматі біля моря. По дорозі до нього приєдналися десятки тисяч індійців; похід перебував у центрі уваги не лише Індії, а й усього світу. Учасники маршу закликали співвітчизників не сплачувати соляний податок і самостійно добувати сіль, як це робили їхні попередники впродовж усієї індійської історії.

Коли учасники маршу досягли урядових соляних складів, М. Ґанді підібрав грудку солі, що символізувало успішне завершення акції. Самого М. Ґанді було заарештовано й кинуто до в'язниці. У наступні місяці така ж доля спіткала від 60 до 90 тис. інших індійців, зокрема й лідерів ІНК. Після звільнення М. Ґанді в березні 1931 p., він закликав до нової кампанії непокори. Його авторитет був настільки непорушним, що в Лондоні прийняли рішення запросити його на другу конференцію «круглого столу». Поїздка М. Ґанді до Лондона — міста його студентської юності - була дуже корисною для загальноіндійської справи, адже мільйони англійців отримали з його вуст неупереджену інформацію про те, чого ж насправді домагається Індія.

У листопаді 1931 р. британський парламент прийняв так званий Вестмінстерський статут про надання британським домініонам суверенітету і створення Британської співдружності націй. ІНК сприйняв цей документ як підтвердження того, що продовження боротьби змусить-таки Велику Британію визнати незалежність Індії. У 1932 р. розпочалася нова кампанія громадянської непокори, яка засвідчила безперспективність засідань «круглих столів» у Лондоні. ІНК був оголошений поза законом, а М. Ґанді знову потрапив до в'язниці. Проте у Лондоні переконалися, що якщо Британія і далі зволікатиме з розв'язанням «індійської проблеми», то її вирішать самі індійці.